Бурякова нематода

Бурякова нематода

• Українська назва: Бурякова нематода
• Російська назва: Свекловичная нематода
• Латинська назва: Heterodera schachtii Schm >

• Ряд: Тиленхіди
• Родина: Гетеродерові
• Пік активності: Червень – Липень

Фенологічний календар розвитку

Фенологічний календар розвитку

бурякової нематоди (кількість поколінь – 4-5)

Фаза розвитку

Квітень

Травень

Червень

Липень

Серпень

Вересень

Жовтень

1

2

3

1

2

3

1

2

3

1

2

3

1

2

3

1

2

3

1

2

3

Яйце

Личинка

Імаго

Яйце

Личинка

Імаго

Яйце

Личинка

Імаго

Яйце

Личинка

Імаго

Яйце

Личинка

Імаго

Яйце

Загальні відомості та цікаві факти про Бурякова нематода

Класифікація шкідника – клас Нематоди (Круглі черви)

Види, які пошкоджуються – паразитує на коренях буряку, капусти, брукви, ріпаку, шпинату, рижику, лутиги, лободи білої, суріпиці, грициків).

Шкодочинна стадія – імаго (самка), личинка.

Тип пошкодження – викликає затримку росту надземних і підземних частин рослин, а при сильному зараженні ґрунту – повну загибель буряка. На головному корені з’являється багато бічних коренів, що додають коренеплоду «бородатий» вигляд.

Кількість поколінь – на півдні їх буває 4-5, а північніше – 2-3.

Зимуюча стадія – цисти, які містять яйця та личинки.

Умови, які сприяють розвитку шкідника – оптимальна температура розвитку +15…+20°C. Активному розмноженню і розвитку нематоди сприяє волога погода з рясними опадами, легкі ґрунти

Заходи з захисту Бурякова нематода

Заходи захисту від шкідника:

1). Використання сортів із подвійною стійкістю до ризоманії та нематод.

2). Культуру не варто повертати на те саме поле частіше ніж раз у 2 роки, а краще через 4 роки.

3). На заражених полях за 2-3 роки до сівби цукрових буряків вирощують культури (пшеницю, люцерну, еспарцет, горох), які сприяють зменшенню популяції шкідника.

4). Потрібно уникати рослин – живителів у ротації (ріпак, капуста, шпинат). Іншим агротехнічним заходом є посів проміжних культур стійких хрестоцвітих. Деякі сорти білої гірчиці та кормової редьки вважаються стійкими до нематод, вони можуть служити роль зеленого добрива, але щоб воно ефективно знизило популяцію нематод потрібно проводити сівбу в стислі строки і зразу ж після раннього збирання попередника (наприклад, озимого ячменю).

Морфологія Бурякова нематода

Морфологія і біологія розвитку шкідника.

Поширена всюди в зоні бурякосіяння України. Але масово з’являється в західних і центральних областях, зони Лісостепу.

Імаго. Самка (0,31-0,89 х 0,19-0,67 мм) лимоновидна білого кольору, самець (0,97-1,63 х 0,028-0,042 мм) червоподібний, прозорий.

Яйце овальне (0,122-0,14 х 0,049-0,053 мм).

Личинка червоподібна I, потім II віку (0,415-0,44 х 0,05-0,09 мм).

Цикл розвитку бурякової нематоди починається з того, що вона проникає у корінь рослини. За сприятливих погодних умов (+16…+28°С, оптимальною є +25°С), циста реагує на кореневі виділення рослини живителя, тріскає і личинки рухаються до кореневих волосків. Це призводить до утворення на коренеплодах багатьох бічних розгалужень, а інколи можливе утворення характерного густого «кореневого волосся». Личинка живиться і перетворюється на самців, які мають ниткоподібну форму і вільно рухаються у ґрунті, або на самок, яких можна побачити на корінні у вигляді маленьких білих, або бурих цяток лимоноподібної форми (цисти).

Симптоми спалахів Heterodera schachtii проявляється на полі у вигляді обмежених ділянок, що з часом збільшуються. Їх можна спостерігати в період з червня і до збирання буряків, а саме:

– на листковій поверхні: в’янення у найбільш спекотні години дня, неможливість листя набувати здорового стану у прохолодну погоду, а в’янення стає постійним; пожовтіння і відмирання листя; симптоми дефіциту магнію (особливо при його задовільній наявності).

– на коренеплодах: кінчик коренеплоду залишається недорозвиненим з досить великою кількістю маленьких волосоподібних корінчиків, на яких можна побачити маленькі лимоноподібні білі цисти. Коли відбувається повний розвиток, вони змінюють колір на коричневий. Для повного циклу розвитку необхідно до 40 днів.

Основна шкідливість від нематод проявляється у збільшенні забруднення сировини – на коренеплодах формується велика маса кореневих волосків та зниження врожайності. Слід відмітити, що після ураження Heterodera schactii підвищується можливість уражень вторинними хворобами. Такими як Fusarium spp.

Наприкінці вегетації рослин яйця з личинками залишаються в тілі відмерлої самки із затверділими коричневими покривами. Це цисти, які опадають в грунт. Личинки зберігаються в анабіозі до 9 років без кормових рослин. Цисти поширюються з ґрунтом, водою і вітром.

Класифікація шкідників та загальний характер пошкоджень ними цукрових буряків

Серед шкідників цукрових буряків на сьогодні виділяють дві основні групи: шкідники сходів та шкідники післясходового періоду вегетації цукрових буряків. Умовний термін «сходи цукрових буряків» обмежується періодом вегетації рослин від початку їх появи на поверхні ґрунту і до линяння кореня, що настає у фазу 2-ї пари і завершується у фазі 3-ї пари справжніх листків (Саблук В. Т. та ін. Шкідники та хвороби цукрових буряків, 2005). У цей період росту і розвитку рослини культури найбільш уразливі й доступні для багатьох видів фітофагів, які за надмірного розмноження можуть завдавати їм значної шкоди. В Україні сходи цукрових буряків пошкоджують близько 40 фітофагів, але істотних збитків посівам цієї культури, звичайно, завдає значно менша кількість шкідливих комах. Серед шкідників сходів виділяють кілька видів довгоносиків, бурякові блішки, щитоноски, бурякову крихітку, личинки декількох видів коваликів, жуків та личинки піщаного мідляка, мертвоїдів, личинки пластинчастовусих жуків тощо. З-поміж шкідників післясходового періоду вегетації цукрових буряків (після линяння кореня) виділяють декілька спеціалізованих видів: попелиці (листкова та коренева), клопи, цикадкові, бурякова мінуюча міль, мухи та деякі інші, — а також шкідників з родини лускокрилих (підгризаючі та листогризучі совки, вогнівки), бурякову нематоду, окремих представників ряду прямокрилих, мурашок тощо.

Коротко розглянемо загальну біологію звичайних представників умовно виділених вище груп та характер спричинених ними пошкоджень.

ДОВГОНОСИК ЗВИЧАЙНИЙ БУРЯКОВИЙ Bothynoderes punctiventris Germ Звичайний буряковий довгоносик дає одне покоління в рік. Імаго зимує в ґрунті на глибині 10–40 см на минулорічних рештках цукрового буряку. Яйця відкладає в ґрунті на глибині 0,3–0,9 см біля рослин культури. Жуки пошкоджують сходи, а саме: з’їдають сім’ядолі, надземну частину підсім’ядольного коліна й перші пари листків. Дуже пошкоджені рослини гинуть. Личинки об’їдають корінці, а також вигризають м’якуш коренеплодів, від чого рослини в’януть і засихають навіть при достатній вологості ґрунту. Шкодять жуки у квітні — травні, личинки — у травні — серпні (Саблук В. Т. та ін. Шкідники та хвороби цукрових буряків, 2005).

ДОВГОНОСИК СІРИЙ БУРЯКОВИЙ Tanymecus palliatus F. Сірий довгоносик має подібний до звичайного життєвий цикл, однак імаго виходять з ґрунту на 10–15 днів пізніше, ніж у звичайних бурякових довгоносиків. Вихід імаго навесні починається після прогріву ґрунту на глибині до 20 см до 4–4,8 °С й займає дуже розтягнутий в часі період. Жуки об’їдають на сходах вилочку та перші листки, дуже часто знищують проростки, які ще не з’явилися на поверхні ґрунту. Личинки живляться коренями осоту, березки, рідше інших рослин. Серед інших видів бурякових довгоносиків в Україні також відомі:

• чорний буряковий довгоносик (Psalidium maxillosum F.);

• східний буряковий довгоносик (Bothynoderes foveicollis Gebl.);

• смугастий буряковий довгоносик (Chromoderus fasciatus Moll.);

• білуватий буряковий довгоносик (Chromoderus declivis Ol.).

БУРЯКОВА ТА ЛОБОДОВА ЩИТОНОСКИ

Імаго зимує в підстилці лісосмуг, по краях полів. Яйця відкладають на верхній та нижній боки листків культури. Жуки згризають м’якуш листків зверху, а личинки — знизу, залишаючи епідерму і скелетні жилки. Після підсихання шкірочка розривається і в листку утворюються отвори різного розміру та форми. Основною кормовою рослиною для жуків і личинок щитоноски бурякової є лобода біла, з якої жуки і личинки переселяються на буряки, а для щитоноски лободової — буряки й рідше лобода.

КРИХІТКА БУРЯКОВА

Atomaria linearis Steph.

Жук розвивається в одному поколінні. Зимують імаго на полях, де росли буряки і бурякові висадки, основна маса у верхньому шарі ґрунту, на глибині до 10 см, а також на поверхні під рослинними рештками. Навесні жуки з’являються на поверхні ґрунту дуже рано й розносяться по полю з потоками талої води. Жуки пошкоджують сходи, корінці та підземну частину стебла, вигризаючи з них ямки різного розміру. Рідше вони пошкоджують сім’ядолі, виїдаючи дрібні отвори. Пошкоджені рослини відстають у рості, гниють, що призводить до зрідження посівів.

КОВАЛИКИ ТА ЇХНІ ЛИЧИНКИ

Зимують личинки (дротяники) першого, другого та третього років життя в ґрунті на глибині 35–45 см. Цукрові буряки пошкоджують лише личинки (дротяники), які підгризають або перегризають підземні частини рослин — стебельця і корінці молодих сходів, а також вгризаються в насіння. Такі ураження спричинюють загибель рослин й істотне зрідження посівів, особливо при сівбі малою нормою висіву. Пошкоджен- ня цими шкідниками коренеплодів може викликати їх загнивання (Бублик Л. І. та ін. Довідник із захисту рослин, 1999/ Роїк М. В. Буряки, 2001/ Саблук В. Т. та ін. Шкідники та хвороби цукрових буряків, 2005).

ПІЩАНИЙ МІДЛЯК

Opatrum sabulosum L.

Жуки об’їдають листки та сім’ядолі, особливо коли рослини втрачають тургор під час сухої, жаркої погоди. Личинки мідляків (дротяники несправжні) так само, як і личинки коваликів, в’їдаються в підземні частини молодих рослин цукрових буряків та інших культур.

БЛІШКИ БУРЯКОВІ

Жуки вигризають паренхіму зверху листка у вигляді круглих віконець, залишаючи шкіру. За умови значніших пошкоджень ці отвори зливаються, від чого сім’ядолі та перші листки засихають, а якщо пошкоджена і точка росту, то рослина гине. Блішки завдають шкоди бурякам від появи сходів до утворення 2–3 пар листків і влітку, коли відроджуються жуки нового покоління. Найшкодочинніші жуки навесні в ясну й суху погоду, при поступовому підвищенні температури.

ПЛАСТИНЧАСТОВУСІ

Цукровим бурякам шкодять лише личинки хрущів. Вони об’їдають дрібні корінці, а також вигризають великі ямки на коренеплодах, а після перегризання центрального кореня вся рослина швидко в’яне без попереднього пожовтіння листків. Найшкодочинніші личинки останнього, третього, віку. Крім того, до пластинчастовусих відноситься також і кравчик, або головач (Lethrus apterus Laxm.). Ці жуки зрізують сходи буряків, знищуючи значно більше рослин, ніж необхідно для живлення жука або личинок (Бублик Л. І. та ін. Довідник із захисту рослин, 1999/Роїк М. В. Буряки, 2001/ Саблук В. Т. та ін. Шкідники та хвороби цукрових буряків, 2005).

ПОПЕЛИЦЯ КОРЕНЕВА БУРЯКОВА

Pemphigus fusciicjmis Koch

Самки та личинки різного віку живуть колоніями на мичкуватих корінцях буряків (цукрових, столових, кормових) та їх насінників, з яких висмоктують соки, внаслідок чого корінці відмирають. При достатніх запасах у ґрунті води відростають нові корінці, коли ж стоїть жарка і суха погода, рослини в’януть і засихають. Пошкодження частіше проявляються вогнищами, переважно на крайових смугах.

ПОПЕЛИЦЯ ЛИСТКОВА БУРЯКОВА

Aphis fabae Scop

За рахунок розмноження шляхом партеногенезу самки за літо дають 8–10 поколінь. Дорослі (безкрилі та крилаті) самки й личинки висмоктують соки з листків та стебел (насінників) буряків, заселяючи колоніями переважно нижню частину листка і верхівки стебел. Внаслідок пошкодження листок скручується, стає зморшкуватим, жовтіє і засихає. Якщо пошкоджуються стебла, припиняється їх ріст і розвиток, а коли рослини дуже заселені — вони передчасно засихають. Крім того, шкідник сприяє поширенню вірусних хвороб рослин. Навіть часткове пошкодження листків буряків та стебел призводить до зниження врожаю коренеплодів і насіння, а також зменшує вміст цукру чи якість насіння.

МУХА БУРЯКОВА МІНУЮЧА

Pegomyia hyosciami Panz

Шкодять личинки зразу ж після відродження — в’їдаються у м’якуш листків, якими живляться протягом усього періоду розвитку. В одному листку може жити кілька личинок, кожна з яких прокладає під верхньою шкірочкою листка ходи (міни), які поступово розширюються і можуть охоплювати всю листкову пластинку.

Верхня шкірочка пухириться, стає жовтувато-білою, після підсихання розкривається і засихає. Від значного пошкодження листки відстають у розвитку. Личинки живляться, крім буряків, листками лободи, дурману, блекоти, шпинату та інших рослин (Бублик Л. І. та ін. Довідник із захисту рослин, 1999/ Роїк М. В. Буряки, 2001/ Саблук В. Т. та ін. Шкідники та хвороби цукрових буряків, 2005).

СОВКИ ЛИСТОГРИЗУЧІ

Гусениці об’їдають листки: молодших віків (1–2-го) виїдають у листку цукрових буряків отвори, старших (3–5-го) — грубо скелетують листкову пластинку. Гусениці живуть переважно на верхніх частинах рослини, ховаючись в тінь чи в поверхневий шар ґрунту тільки в спеку. При високих температурах і низькій вологості в серпні — вересні гусениці капустяної совки можуть сильно вигризати м’якуш коренеплоду.

СОВКИ ПІДГРИЗАЮЧІ

Гусениці пошкоджують рослини біля самої землі, часто зовсім відокремлюючи листкову розетку на коренеплоді. Крім того, гусениці підгризають черешки листків, через це вони в’януть, звисають або падають на землю. На відміну від листогризучих совок, гусениці підгризаючих совок пошкоджують рослини в основному вночі.

НЕМАТОДА БУРЯКОВА

Heterodera shahtii та ін.

Вирощування цукрових буряків потребує обов’язкового дотримання всіх елементів технології. Водночас ця культура дуже вибаглива до сівозміни, позаяк термін повернення на попереднє місце має важливе значення для успішного її вирощування. Порушення науково обґрунтованого чергування цукрових буряків у сівозміні, зростання частки олійних культур можуть призвести до суттєвого зменшення продуктивності цукрових коренів та пошкодження їх хворобами. Нинішнє зосередження посівів цукрових буряків навколо цукрових заводів, хаотичне розміщення їх у сівозміні, недотримання технологій вирощування призвели до зростання рівня пошкоджуваності спеціалізованими шкідниками і хворобами. Так, велике занепокоєння викликає випадання рослин цукрових буряків, спричинене поширенням на бурякових плантаціях різних нематодозів.

Цукрові буряки уражуються значною кількістю видів нематод, серед яких найнебезпечніші: бурякова (Heterodera schachtii Schmidt), стеблова (Ditylenchus dipsaci Kuchn.), галові (Meloidogyne spp.) та лонгідоруси (Longidorusspp.). Втрати врожаю солодких коренів за високої щільності популяції бурякової нематоди можуть сягати 65 % і більше. Шкідливість інших видів фітопаразитичних нематод — пратиленхів (Pratylenchus spp.), гелікотиленхів (Helicotylenchus spp.), паратиленхів (Paratylenchus spp.) — дещо менша, однак їхнє комплексне живлення на коренях пригнічує розвиток рослин і призводить до втрати 37 % біомаси цієї культури. Одна з найпроблематичніших хвороб на посівах цукрових буряків — гетеродероз, збудником якого є бурякова цистоутворююча нематода (Heterodera schachtii Schmidt). Вона поширена в Європі від Іспанії до Фінляндії та від Ірландії до Болгарії. Зустрічається також у Туреччині, Ізраїлі, в східних і західних штатах США, Канаді, Австралії та Південній Африці (в понад 40 країнах світу). В Україні поширена в усіх бурякосійних областях. Високе насичення гетеродерозом відмічено в господар- ствах, що належать цукровим заводам та дрібним фермерським господарствам. Бурякова нематода за вегетаційний період розвивається в двох поколіннях і здатна паразитувати на рослинах із 25 сімей класу дводольних. Крім цукрових буряків, вона також уражує ріпак, редьку, гірчицю, капусту, а серед бур’янів кращими господарями є представники сімейств лободових і хрестоцвітих. Самець дуже маленький (0,8–1 мм), прозорий; спереду має горбик у вигляді голочки (шипик), у центрі якої міститься ротовий отвір. Самка лимоноподібна, завдовжки 0,8–1,3 мм, спочатку жовтувато-білого, а потім бурого кольору; шипики дещо менші, навколо рота (за збільшеного розгляду) часто можна помітити скупчення бурякового соку. Самки містяться під шкіркою кореня, а коли вона лопається, вони переходять на поверхню буряка, де їх знаходять самці, які живуть у ґрунті. Коли починають розвиватися численні яйця, то всі внутрішні органи самиць атрофуються, і їхнє тіло буквально перетворюється на «мішок», наповнений яйцями і личинками. Видовжені тонкі личинки розвиваються всередині тіла матері, а, покинувши його, живуть деякий час вільно, в ґрунті. Розповзаючись ґрунтовою поверхнею, личинки пробурюють корінець уподобаної рослини, проколюючи шипиком його шкірку, і проникають усередину, живлячись соками рослини, потім стають нерухомими, линяють і набувають пляшкоподібної форми. Через кілька днів личинки перетворюються на дорослих самців і самок. Самка відкладає не всі яйця: частина їх залишається в тілі матері, потім її кутикула утворює цисту, де яйця можуть зберігати свою життєздатність до шести років. Імовірно, розвивається від чотирьох до семи поколінь на рік, причому самки останнього покоління (наприкінці літа) оточують себе оболонкою, утворюючи цисту, та зимують у ґрунті.

Поріг шкодочинності нематод — це наявність 5–7 цист/см3 ґрунту. За результатами багаторічних обстежень встановлено, що переважна більшість бурякосійних господарств має середній рівень зараження (близько 600 личинок + яєць в 100 см3 ґрунту), що може спричинити 30 % втрат урожаю. В окремих господарствах чисельність нематоди сягає надзвичайно високого рівня (до 7000 личинок + яєць у 100 см3 ґрунту) (Іоніцой Ю., Ременюк Ю. Пропозиція, 2012). Фіксували навіть повну загибель коренеплодів цукрових буряків. Найчисельніші вогнища гетеродерозу виявляли в Черкаській, Вінницькій, Хмельницькій, Сумській, Харківській, Чернігівській областях. Відсутність знань симптоматики гетеродерозу і методів його визначення унеможливлює встановлення причини цієї хвороби, що за ознаками дуже схожа з грибними або вірусними захворюваннями. Водночас зовнішні симптоми ураження цукрових буряків нематодою виразно проявляються на фоні високого рівня ґрунтового зараження (понад 300 личинок + яєць у 100 см3 ґрунту), коли переважна більшість рослин відстає в рості й розвитку, бурякове листя стає блідо-зеленим. Уражені рослини зазвичай розташовані осередками, в результаті чого на полі утворюються лисини (в кінці червня — на початку липня). Виснажені й прив’ялі рослини частіше і сильніше уражуються паразитичними грибами. Через півтора-два місяці вегетації в осередках з інтенсивним зараженням у нижній частині та з боків зростаючого коренеплоду формується характерна за ураження нематодою «борода» з численних бічних корінців, що утворюються в місці харчування нематод. На бічних корінцях також у великій кількості сидять молоді білі самки і зрілі коричневі цисти. Тільки у посушливі періоди і в жаркі години дня у вогнищах зараження спостерігається в’янення рослин, яке до ранку минає. Найсильніший прояв захворювання — повне випадання рослин. За низького (1–100 личинок + яєць у 100 см3 ґрунту) і середнього (101–300 личинок + яєць у 100 см3 ґрунту) рівнів її чисельності хворі рослини зовні не відрізняються від здорових. У посівах цукрових буряків шкідливість бурякової нематоди, насамперед, залежить від рівня її допосівної наявності в ґрунті. Встановлено, що в умовах Лісостепу зниження врожайності цукрових буряків починається за початкової зараженості ґрунту нематодою на рівні 160–180 личинок + яєць у 100 см3 ґрунту. Економічний поріг шкодочинності, за якого доцільно застосовувати хімічні та біологічні засоби захисту, становить 200 личинок + яєць у 100 см3 ґрунту. Основна діагностика виявлення нематоди ґрунтується на відбиранні проб на полях, де виявлено зовнішні ознаки ураження чи прогнозується таке ураження. Однак її кількість залежить від тривалості вирощування культур, які пошкоджуються, на одному полі, фази розвитку рослин та погодних умов. Зразки ґрунту для аналізу на вміст нематоди відбирають із глибини 0–30 см, але тут міститься приблизно 35 % нематод, а інші — в значно глибших шарах ґрунту (близько 50 % — у шарі 30–60 см; 15 % — ще глибше). Діагностика нематод ускладнюється їхніми мікроскопічними розмірами та швидким розмноженням. На жаль, на світовому ринку засобів захисту рослин на сьогодні існує не так багато нематицидів, які можуть якісно і не дуже дорого поборотися з проблемою розвитку нематод на цукрових буряках. Мова може йти лише про селекцію на стійкість. У компанії «Сингента» з цього року з‘явився свій нематодостійкий гібрид — Аттак.

Нематода бурякова (Нематода свекловичная)

Назва латиницею

Родина

Культура

Додаткова інформація про шкідника Нематода бурякова

Зовнішній вигляд

Самці різко відрізняються від самок. Самець невеликий (0,8-1 мм) і прозорий; на передньому кінці його знаходиться підвищення у вигляді голочки, в центрі якої міститься ротовий отвір, а на задньому – 2 маленькі голочки (spicula), що можуть втягуватися в задню частину кишки (клоаку) і слугувати для копуляції. На дні ротової порожнини знаходиться характерний шипик, що випинається (на 1/3 своєї довжини) з рота тварини. Самки лимоноподібні, 0,8-1,3 мм завдовжки, спочатку жовтувато-білого, а потім бурого кольору; шипик менший за розміром, навколо рота часто є скупчення бурякового соку.

Розвиток

Життєвий цикл нематоди складається з таких фаз розвитку: яйця і личинки, дорослої особини (самець і самка); цисти – відмерла самка з яйцями і личинками. Яйце нематоди ниркоподібної форми, інвазійна личинка ниткоподібна, завдовжки 0,44 мм і завширшки до 0,025 мм. Паразитна личинка має булавоподібну форму, а біла самка – лимоноподібну. Коли починають розвиватися численні яєчка, то всі внутрішні органи атрофуються і самки представляють собою мішок, наповнений яєчками і личинками. Нематода розвивається в коренях уражених рослин. Навесні за температури орного шару грунту понад +10°C і вологості понад 20% із цист виходять личинки другого віку, які через корені проникають у рослину. Плодючість нематоди 80-200 яєць, іноді понад 500. За вегетаційний період дає 2-4 покоління.

Шкідливість

Урожайність коренеплодів, як і їх цукристість, зменшується у 2-3 рази. Рослини відстають у рості і розвитку, листя стає блідо-зеленим, а надалі крайні листки жовтіють і відмирають. Найсильнішим виявом захворювання нематодою є повне випадіння рослин. За низького (1-100 л + я/100 см3 грунту) та середнього (101-300 л + я/100 см3 грунту) рівня її чисельності хворі рослини зовнішньо не різняться із здоровими, проте вдень, коли температура повітря сягає 20°С і більше, їхнє листя в’яне та лягає на землю. Такі зміни відбуваються внаслідок порушення нематодою провідної функції кореневої системи, й рослина не одержує із грунту потрібні мінеральні речовини і воду. При ураженні нематодою одночасно відбувається зменшення загальної кількості і площі листків на рослині, вмісту в них зелених пігментів, каротиноїдів, фосфорних, азотистих сполук і калію, а також зниження інтенсивності фотосинтезу, порушується регуляція росту та значно уповільнюється процес дихання. Якщо в цей період такі рослини викопати, то можна побачити, що коренеплід має “бородатий” вигляд через велику кількість бічних корінців, на яких добре помітні білі самиці нематоди. Уражені нематодою рослини зазвичай розташовані вогнищами, внаслідок чого на полі утворюються “лисини” (наприкінці червня – на початку липня).

Заходи захисту

Необхідно проводити нематологічні обстеження полів (восени або весною), що плануються під сівбу цукрових буряків у наступному році. У разі виявлення у відібраних зразках ґрунту цист бурякової нематоди застосовують комплекс захисних заходів, які передбачають:

• запобігання занесенню їх нематоди на інші поля разом з інвентарем, знаряддями обробітку ґрунту тощо;

• насичення сівозміни цукровими буряками не вище 20%;
• застосування протинематодної сівозміни для оздоровлення полів, заражених нематодою: 1) жито + вика — кукурудза на зелений корм — озима пшениця — цикорій — ячмінь з підсівом конюшини — конюшина або люцерна — люцерна — люцерна; 2) люцерна — люцерна — люцерна — цикорій — ячмінь або яра пшениця — жито + вика — кукурудза; 3) кукурудза на зелений корм або горох — жито на зелений корм або зерно; 4) кукурудза на зелений корм або горох — жито на зелений корм або зерно — жито на зелений корм або зерно; 5) горох — кукурудза на зелений корм — жито; 6) ячмінь з підсівом конюшини — конюшина — жито; 7) люцерна — люцерна — жито;
• короткострокове вирощування «провокаційних» посівів хрестоцвітих культур (гірчиця, редька олійна, ріпак), які висівають у серпні-вересні після збирання гороху, озимої пшениці та інших ранніх зернових культур, а через 40–45 діб скошують і заорюють. Зниження чисельності нематоди у ґрунті (на 50–60%) відбувається за рахунок виходу личинок із цист, проникнення їх у корені рослин та загибелі під час заорювання;
• вирощування толерантних проти бурякової нематоди гібридів цукрових буряків. Попри те, що вони, уражені нематодою, сприяють збільшенню її чисельності у ґрунті, їхня урожайність на заражених патогеном полях є вищою порівняно зі звичайними гібридами.

Зважаючи на біологічні особливості бурякової нематоди (високий потенціал розмноження, міцна оболонка цисти), слід врахувати, що жоден із методів окремо і навіть їхній комплекс не дозволяє за короткий час її знешкодити, а тому необхідно розраховувати на тривале виконання системи заходів.

Препарати

Поширення

У багатьох бурякосійних областях України (Вінницькій, Черкаській, Сумській та інших).

Клас круглі черви, або нематоди (Nematoda)

Тип Круглі черви, або Первиннопорожнинні (Nemathelminthes).

Круглі черви – одна з найбільш поширених груп тварин. Вільноживучі види населяють моря, прісні водойми, ґрунти; паразитичні – органи й тканини багатьох рослин, тва­рин і людини. Вони паразитують навіть у паразитах, напри­клад, члениках цестод, належачи до надпаразитів. Яйця круг­лих червів розсіюються в зовнішньому середовищі, переносять­ся вітром, водою, що сприяє їхньому широкому розповсюджен­ню. Відомо понад 20 тис. видів круглих червів, які з них близько 1500 видів представлені у фауні України. Філогенетично вони пов’язані з плоскими червами.

Будова і життєві функції

Тіло первиннопорожнинних не почленоване, видовжене, кругле. Довжина їх може становити від 80 мк до 8 м. Війки у багатьох видів повністю або частково редуковані. Це дво­бічно симетричні, первиннороті тварини. Вони мають покритий щільною кутикулою шкірно-м’язо­вий мішок, який виконує за­хисну функцію і є опорою для м’язів гіподерми і тяжів або окре­мих груп поздовжніх м’язів. У цих тварин редукується паренхіма і з являється первинна порожнина тіла (схізоцель). Це заповнена рідиною порожнина між стінками тіла і внутрішніми органа­ми, яка не має власного епітелію. Ця ріди­на надає тілу пружності, частково захищає внутрішні органи, а також поглинає продукти обміну речовин.

Центральна нервова система представлена навкологлотковим нервовим кільцем і нервовими тяжами, які від нього відходять. У первиннопорожнинних (особливо вільноживучих) розвинені органи чуття: дотику, нюху, світлочутли­ві вічки.

Травна система складається з відкритої повздовжньої трубки яка поділяється на з три відділи: передній (ектодермальний), середній (ентодермальний) і задній (ектодермальний). Передній відділ утворюють рот, глотка і стравохід. Травлення відбувається в середній кишці. Кишки не розга­лужені, мають вигляд трубки і закінчуються анальним отво­ром.

Органів виділення або їх немає зовсім, або ж представлені протонефридіями чи видозміненими шкірними залозами. Дихальна і кровоносна системи відсутні.

Розмноження статеве. Первиннопорожнинні – здебільшого роздільностатеві організми. В окремих видів спостерігається статевий ди­морфізм. У вільноживучих видів розвиток прямий, у пара­зитичних – з метаморфозом. Зміна господарів при розвитку з мета­морфозом спостерігається рідко.

Тип Первиннопорожнинні поділяють на 2 класи: 1. Че­ревовійчасті, або Гастротрихи (Gastrotricha); 2. Круглі черви, або Нематоди (Nematoda).

Нематоди – досить численний клас (близько 20 тис. видів) первиннопорожнинних тварин розмірами від 80 мкм до 8 м (паразит плаценти каша­лотів – плацентонема гігантська – Placentonema gigantissima) і більше. Вони пристосувалися до найрізноманіт­ніших умов життя. Величезна кількість нематод заселяє дно морів та океанів, мешкає в лиманах, прісних водоймах, ґрунті, рештках рослин і тварин. Вважають, що третина з них є паразитами людини, тварин і рослин.

В зв’язку з пристосуванням до переміщення в порівняно щільних середовищах форма тіла у нематод переважно веретеноподібна або ниткоподібна, загострена з обох кінців, а в їх зовнішньому вигляді більш виражена радіальна симетрія. Шкірно – м’язовий мішок нематод складається з кутикули, гіподерми та шару поздовжніх м’язів. Важливе захисне значення має добре розвинена чотирьохшарової кутику­ли, що характеризується міцністю, гнучкістю й еластичністю. Вона захищає від тварин від механічних пошкоджень і шкідливих речовин (особливо паразитичних видів, що живуть у кишечнику тварин і людини), забезпечує вибіркову проникність речовин, приймає участь у рухах ( виконуючи роль розгинача при скороченні поздовжніх м’язів). Під час росту круглі черви періодично скидають кутикулу і знову відновлюють її.

Під кутикулою міститься гіподерма, що складається з дуже тоненького шару – субкутикули, яка рівномірно залягає між кутикулою і мускулатурою, та потовщених гіподермальних ва­ликів, розміщених уздовж спини і черева по боках тіла. Всере­дині бокових валиків у окремих нематод розміщені видільні канали. Гіподерма виконує опорно-механічну функцію, забез­печуючи зв’язок між кутикулою і м’язами; бар’єрну, регулюю­чи вибіркове проникнення речовин, та запасаючу (накопичує жири і глікоген).

М’язи розміщуються під гіподермою чотирма тяжами (двома спинними і двома черевними). Від м’язових клітин відходять іннерваційні відростки, які з’єднуються з нервами.

На передньому кінці тіла розташованиа головна капсула. На ній у вигляді щетинок, сосочків (папіл) знаходяться органи дотику – тангорецептори і нюхові ямки (амфіди).

У деяких вільноживучих нематод розвинені примітивні вічка та розміщені по всьому тілу хемо- і механорецептори. Нервова система представлена навкологлотковим нервовим кільцем та нервовими стовбурами.

На головній капсулі розміщений оточеним трьома-шістьма губами ротовий отвір. Він сполучений з вистеленою тонень­кою кутикулою передньою кишкою (фаринксом), потовщення котрої (,,зуби”, ,,щелепи” та ін.) перетирають їжу. Стінки фаринкса містять м’язові, залозисті клітини і слинні залози. З їх допомогою тут починається процес травлення і всмо­ктується рідка їжа. Основні процеси травлення відбуваються в ентодермальній середній кишці за допомогою тоненьких вирос­тів – мікровілів, що мають найбільшу ферментативну активність. Неперетравлені рештки виводяться через анус, яким закінчу­ється задня кишка.

Орган виділення в нематод – шийна залоза, відкривається назов­ні видільною порою позаду рота. Видільну функцію виконують також фагоцитарні клітини порожнини тіла та кишечник. Протонефридії відсутні.

Нематоди – переважно роздільностатеві орга­нізми. Розміри їх самок більші від самців. Статеві органи мають вигляд довгих трубок. Характерною ознакою цих тварин є величезна плодючість (особливо паразитичних форм).

В Україні зареєстровано близько 500 видів паразитичних нематод, серед яких є паразити людини.

Людська аскарида (Ascaris lumbrikoides), що належить до ряду Аскариди (Ascaridida). Це один з найпоширеніших на Землі паразит, котрий не зустрічається лише в зоні багаторічної мерзлоти, в пусте­лях та напівпустелях і в степових районах із недостат­ньою кількістю опадів. Кількість заражених аскаридами людей залежить від побутових умов та їх культурного рівня. Частіше це трапляється з дітьми та підлітками. Місцем локалізації дорослих аскарид є тонкі кишки господаря.

Розміри тіла самки аскариди становлять 25-40 см, що на 10 – 20 см більше, ніж у самця. Ці гельмінти добре пристосувалися до паразитичного способу життя. Вони мають цилінд­ричне, витягнуте й загострене з oбох кінців пружне тіло, що дає можливість легко руха­тися в кишках. При цьому аскариди активно орієнтується пе­реднім кінцем назустріч руху харчових мас. Кутикула гельмінтів виділяє кератин, який нейтралізує дію пепсину і трипсину – основних травних фермен­тів господаря.. У вільноживучих нематод кератину в кутикулі не­має або він міститься в незначній кількості. Водночас крізь ку­тикулу аскариди легко проникають глюкоза, йодид калію, натрію та інші речовини. Як і у всіх паразитів у аскариди дуже добре розвинуті органи розмноження. У самців вони непарні і складаються з: сім’яника, сім’япровода, сі­м’яного міхура, сім’явикидного каналу, що відкривається в клоаку, де міститься копулятивний апарат. У самок парні яєчники розміщені в порожнині тіла. Від них ідуть яйцепроводи, кожен з яких продовжується в матку (є 2 матки), де відбувається запліднення і розвиток яєць. Яйця виходять через піхву і статевий отвір, розміщений на черевному боці, у просвіт кишок. Статеві трубки самки в 11 разів довші за її тіло. Кожна статевозріла самка протягом доби виділяє до 240 тис. яєць. За приблизними підрахунками, маса яєць, що виділяються самкою упродовж її життя (близько одного року), в 1700 разів перевищує її власну масу. Яйця виходять назовні недозрілими; для розвитку в них личинки потрібні кисень, пев­на вологість і тепло. За сприятливих умов дозрівання яєць три­ває два тижні; у сирій землі або воді можуть існувати 5-6, а то й 10 років, зберігаючи інвазійність. Запліднене яйце вкрите 4 обо­лонками, які надійно захищають його від несприятливих умов середовища. Яйця аскарид можуть витримувати тривале пере­бування в 30-40-процентному розчині алкоголю, 3-процентному розчині формаліну. Проте 5-10-процентний розчин лізолу швидко їх вбиває, що дає змогу використовувати цей препарат для зне­зараження приміщень від яєць аскарид. Згубно діє на них також висока температура (вже при 60°С яйця аскарид гинуть).

Людина заражається аскаридами різними шляхами: через немиті овочі та фрукти, брудні руки; яйця аскарид переносять мухи й таргани; потрапляють вони на харчові продукти з пилом. Діти заражаються також, граючись із піском, землею. Потрапив­ши в кишки, личинка звільняється від оболонок і проникає крізь стінки кишок у кров’яне русло. З кров’ю личинки мігрують до печінки, серця, через легеневу артерію заносяться в легені, де й локалізуються тимчасово в альвеолах, у середовищі, багатому на кисень. Тут вони розвиваються протягом 7-10 днів, ростуть, три­чі линяють. Потім виходять із легень і піднімаються по бронхах у трахею, далі – в глотку, звідти потрапляють у порожнину рота. Разом із слиною вони проковтуються і повторно потрапляють у кишки, де й перетворюються на дорослих паразитів. У дослідах з’ясувалося, що потрібно принаймні 89 днів, щоб в організмі людини з личинки сформувалася статевозріла особина.

Інвазія аскаридами спричинює в людини різноманітні хво­робливі явища: болі під грудьми, малокрів’я, головні болі, заво­роти і непрохідність кишок та інші. Незважаючи на досягнуті успіхи в боротьбі з аскаридозом, ця інвазія все ще досить поши­рена. Цьому значною мірою сприяє застосування не знешкоджених фекалій для удобрювання ґрунту, недостатній санітарний стан населених пунктів, скидання у водойми відповідно не оброблених стічних вод, низька санітарна культура окремих людей. Сезона­ми масового зараження аскаридозом в умовах помірного кліма­ту є весна і початок літа, коли починаються польові роботи, ігри дітей на природі. Тоді й відбувається зараження людей яй­цями аскариди, що дозріли восени або в попередні роки й пере­зимували. Отже, аскариди належать до геогельмінтів – парази­тичних червів, одна зі стадій розвитку яких проходить у ґрунті. При захворюванні учнів шкільного віку на аскаридоз проводиться їх 100-процентна дегільментизація. Серед заходів, спрямованих на запобігання захворюванню, великого значення набуває до­тримання особистої гігієни, свідоме подолання поганої звички гризти нігті, вживання в їжу старанно помитих овочів і фрук­тів, захист продуктів харчування від мух тощо.

Гострик дитячий (Enterobius vermicularis) – представник ряду Оксіуриди (Oxyurida) живе в тонких і товстих кишках людини (найчас­тіше в дітей) у різних географічних широтах, спричинюючи захворю­вання ентеробіоз. Тіло гострика веретенопо­дібне, головний кінець має кутиклярне розширення – везикулу. Сам­ка — 8-13 мм, самець – 3-5 мм завдо­вжки. Задній кінець тіла самки ви­довжений і загострений, у самця спі­рально закручений. Після запліднен­ня самці гинуть, а самки виповза­ють через задній прохід і тут, на складках шкіри, відкладають яйця (5- 17 000), після чого також гинуть. У момент відкладання яєць самка виділяє на шкіру секрет, який спричинює сверблячку. При чуханні яйця потрапляють під нігті і на шкіру пальців, що при недотриманні власної гігієни призводить до самозараженню гостриками. Крім того, зараження може відбуватися під час вдихання повітря з пилом, постільної і натільної білизни, іграшок. Потрапивши в тонкий кишечник людини із яєць виходять личинки, які згодом мігрують у товстий кишечник і досягають там статевої зрілості через 12 – 14 днів. Заражені діти стають неспокійними, погано сплять, у них знижується апетит, виникають болі в животі. Крім того, гострики можуть бути причиною апендициту; У боротьбі з ентеробіозом велике практичне значення мають широка са­нітарно-освітня робота серед населення, санітарні заходи в школах і дитячих садках тощо

Із інших паразитичних круглих червів відомі Волосоголовець (Trichocephalus trichiurus), що належить до ряду Мермітиди (Mermithida) й живе в сліпій і товстій кишках людини, спричиняючи хворобу трихоцефальоз; Трихінела (Trichinella spiralis), що паразитує в підшкірній кліткови­ні й спричиняє виразки та інші.

Всього ж в організмі людини паразитує понад 250 видів гельмінтів; у свійських, промислових і диких тварин їх більше 2000. Вели­кий внесок у розвиток гельмінтології зробив російський вчений К.І. Скрябін (1878-1972). Він висунув і детально розробив прин­цип девастації (лат. devastatio – спустошую, розорюю) – зни­щення паразитичних червів усіма доступними засобами механі­чного, хімічного, фізичного і біологічного впливів.

Чимало видів нематод паразитує в органах рослин. Їх об’єднують у групу фітонематод. Із поширених в Україні великої шкоди сільському господарству завдають стеблова (бульбова) нематода картоплі, стеблова нематода цибулі та часнику, галова і бурякова нематоди. Стеблова нематода картоплі (Ditylenchus destruktor) поширена в усіх районах вирощування картоплі. Довжина її тіла – до 1 мм, товщина – 0,3-0,4 мм. Цей паразит живе головним чином у бульбах, хоча весною переходить у пагони. У другій половині літа він знову мігрує у бульби. Кількість нематод у бульбах може бути величезною і під час її зберігання вони можуть викликати так звану ,,суху гниль” і пошкодити значну їх частину. Для боротьби із стебловою нематодою важливе значення має додержання сівозміни, висаджу­вання здорових бульб, спалювання картоплиння.

Цибулево – масничний дитиленх (Ditylenchus dipsaci) уражає підземні видозмінені пагони цибулі й часнику. Ця немато­да близько 1 мм в довжину. Вона проколює наявним у неї спеціальним стилетом тканини й вона виділяє специфічні ферменти, що розчиняють пектинові оболон­ки клітин. Вміст клітини виливається назовні і ним живиться нематода. Коли цибулина, загниває, нематоди переходять у ґрунт. Для боротьби з дитиленхом важливе значення має дотримання сіво­зміни. На заражених ділянках не слід вирощувати цибулю чи часник протягом 2-3 років, а також висівати огірки, бо цей вид нематод паразитує й на них.

Пщенична вугриця (Anguina tritici) уражає пшеницю та інші злакові. У колосіпошкодженої рослини замість нормального зерна утворюються гали, у яких містяться личини нема­тод. Вони перебувають у стані анабіозу і можуть зберігати життє­здатність до 20 років.

Галові нематоди (рід Meloidogyne) паразитують на баштанних, плодово-ягідних та інших рослинах. Характе­ризуються добре вираженим статевим диморфізмом; самці мають видовжене тіло, у самок воно лимоноподібне, роздуте. Личинки галових нематод, потрапивши в ґрунт, проникають у коріння рослин, де й розвиваються. Клітини кореня розроста­ються, з’являється пухлина, яка й називається галом. Розвиваючись у великій кількості на корінні уражених рослин гали викликають їх нек­роз і нерідко загибель. Особливо небезпечні вони в умовах закритого ґрунту, де можуть знищити значну частину рослин. Для боротьби з нематодами використову­ються препарати, відомі під загальною назвою нематоцидів. В умовах відкритого ґрунту найефективнішим є впровадженая протинематодної сівозміни – висівання на заражених площах стій­ких проти нематод культур (злаків, вики та ін.).

Бурякова нематода (Heterodera schachtii) уражає коренепло­ди буряка, особливо цукрового. Самки мають вигляд пухирів розміром до 1 мм (самці менші). Личинки живуть у ґрунті і проникають у коріння буряка. Після цього самки закупорю­ють провідні пучки коріння внаслідок чого урожайність коренеплодів та їх цукристість, зменшується у 2-3 рази. Цисти нематоди у кожній з яких може бути до 500-600 яєць зимують в ґрунті. Весною з них розвиваються личинки, які спричиняють зараження. Для боротьби з буряковою нематодою найефективнішим заходом є впровадження сівозміни стійких до неї злакових і бобових культур.

Проте, більшість нематод – це вільноживучі організми. Так, у флорі України виявлено лише понад 500 видів (більше 300 прісноводних і 200 морських) нематод. Живлячись бактеріями вони очищають водойми. Крім того, личинки прісноводних і вільноживучих ґрунтових нематод паразитують на безхребетних , що завдають шкоди людині й сільському господарству.

Дата добавления: 2014-01-11 ; Просмотров: 3105 ; Нарушение авторских прав? ;

Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет

Свекловичная цистообразующая нематода на рапсе Текст научной статьи по специальности « Сельское хозяйство, лесное хозяйство, рыбное хозяйство»

Аннотация научной статьи по сельскому хозяйству, лесному хозяйству, рыбному хозяйству, автор научной работы — Калатур Е. А., Половинчук А. Ю.

Рассмотрены вопросы распространения и вредоносности свекловичной нематоды в посевах рапса , а также приведена интегрированная система защиты этой культуры от гетеродероза.The questions of distribution and harmfulness of beet cyst nematode are cons >rape , and also the integrated system of protection of this culture from Heterodera schachtii is resulted.

Похожие темы научных работ по сельскому хозяйству, лесному хозяйству, рыбному хозяйству , автор научной работы — Калатур Е. А., Половинчук А. Ю.

Текст научной работы на тему «Свекловичная цистообразующая нематода на рапсе»

Свекловичная цисто-образующая нематода на рапсе

ведущий научный сотрудник Института биоэнергетических культур и сахарной свеклы НААН Украины А.Ю. ПОЛОВИНЧУК, научный сотрудник

В настоящее время рапс занимает третье место в мире по площади выращивания среди масличных культур, уступая лишь сое и хлопчатнику. Это – ценная масличная и кормовая культура, источник высококачественного растительного масла и кормового белка. Кроме того, рапсовое масло привлекает все большее внимание в странах ЕС как источник производства биодизеля.

Основной причиной, сдерживающей расширение посевных площадей под рапсом в европейских странах (Франция, Германия, Голландия, Англия, Швеция, Финляндия, Дания) и США является свекловичная цисто-образующая нематода (Heterodera schachtii Schmidt, 1871). Такая же проблема существует и в странах СНГ.

На Украине очаги свекловичной нематоды выявлены в 18 областях [3, 5, 7]. Многолетними обследованиями установлено, что на подавляющем большинстве полей численность H. schachtii не превышает 600 личинок и яиц (л + я) в 100 см3 почвы, однако в отдельных хозяйствах этот показатель может превышать более 10 тыс. л + я в 100 см3 почвы [5].

Посевы рапса в основном размещают в зоне свекловодства, а поскольку рапс и сахарная свекла являются растениями-хозяевами нематоды, их выращивание в одном севообороте способствует накоплению инвазионного начала в почве. По данным отечественных и зарубежных исследований, при высоком

уровне численности свекловичной нематоды в почве урожайность семян рапса может снизиться на 50 %, а корнеплодов сахарной свеклы – на 65 %, что делает нерентабельным выращивание данных культур.

Свекловичная нематода за вегетационный период развивается в двух-трех поколениях (в зависимости от условий окружающей среды) и способна паразитировать на растениях из 25 семейств класса двудольных. Кроме сахарной свеклы и рапса, она также поражает редьку, горчицу, все виды капусты, а среди сорняков лучшими хозяевами являются представители семейств маревых и капустных [3, 4, 5].

Для предотвращения дальнейшего распространения Н. в^ааЫИнеобходимо провести обследования полей и картирование очагов гетеродеро-за в зонах, перспективных для выращивания рапса. С этой целью осенью или весной перед посевом рапса по двум диагоналям поля или зигзагообразно с помощью почвенных буров или лопат на глубине 20 см отбирают образцы почвы. В лабораторных условиях путем подсчета количества цист и содержащихся в них личинок и яиц с помощью флотационно-воро-ночного метода определяют зара-

женность почвы [2]. На основе анализа отобранных образцов почвы составляют карту зараженности полей свекловичной нематодой, где схематически отмечают маршрут и места их отбора, а также численность паразита.

Если образцы почвы не удалось отобрать весной или осенью, то для выявления растений, пораженных гетеродерозом, необходимо систематически проводить мониторинг болезни в период вегетации культур. О присутствии на рапсовом поле паразита свидетельствует наличие «плешин» из погибших или отстающих в росте растений с желто-зелеными или желтыми листьями; корневая система таких растений приобретает вид «бородатости» из-за образования большого количества мелких боковых корешков. При сухой знойной погоде такие растения вянут и вскоре погибают.

Аналогичные симптомы проявления заболевания можно наблюдать и в посевах сахарной свеклы (см. таблицу).

Следует отметить, что на полях, зараженных свекловичной нематодой, возникает угроза более сильного поражения свеклы корнеедом всходов и гнилями корнеплодов во время вегетации [6]. Кроме внешних признаков поражения надземной части растений нематодой, важным диагностическим показателем является наличие на корнях и в почве белых самок и бурых цист паразита [3, 4].

Значительное место в интегрированной защите рапса от свеклович-

Определение степени поражения сахарной свеклы свекловичной нематодой

Отсутствует Симптомы поражения растений отсутствуют

Слабая Хлороз листьев, отставание растений в росте, на корнях и корнеплодах есть одиночные белые самки и цисты

Средняя Пожелтение листьев, растения сильно отстают в росте, масса корнеплодов в 2-3 раза ниже по сравнению с непораженными растениями, корнеплоды имеют «бородатый» вид

Сильная Внешние листья усыхают, их следующий ряд – желтоватый с коричневыми пятнами. Внутренние листья зеленые, небольшой утолщенный корнеплод, масса которого в 5-10 раз ниже, чем у здоровых растений. Корневая система сильно разветвленная, на корешках количество самок подсчитать очень трудно из-за их обилия

Очень сильная Растения на грани гибели или отмершие

ной нематоды отводится организационно-хозяйственным (в первую очередь, направленным на предупреждение попадания цист нематоды на поля), агротехническим, селекционным и химическим мероприятиям (соблюдение севооборота, использование лучших предшественников, своевременная и качественная обработка почвы, высококачественные семена и предпосевная обработка их защитно-стимулирующими веществами, сбалансированное удобрение и своевременная подкормка растений и др.).

Высокие и стабильные урожаи озимого и ярового рапса получают при внедрении в хозяйствах специализированных рапсовых севооборотов (доля рапса занимает до 20-25 %) с максимальным насыщением их зерновыми культурами. Их внедрение дает возможность исключить рапс из свекловичных севооборотов, что позволяет существенно уменьшить вредоносность нематоды на обеих культурах и улучшить фитосанитар-ное состояние почвы. Так, в Германии широко применяют четырехпольные севообороты с 25 % насыщением посевами рапса: 1) озимый рапс -озимая пшеница – озимая рожь -пар; 2) озимый рапс – озимая пшеница – пар – яровой ячмень; 3) яровой рапс – яровая пшеница -пар – яровой ячмень [1]. При отсутствии таких севооборотов рапс размещают в кормовом или полевом севообороте с возвратом на прежнее место не ранее, чем через 4-5 лет (разрыв между рапсом и сахарной свеклой также не менее 4-5 лет). Например, можно внедрять севообороты со следующим чередованием культур: 1) многолетние травы – озимый рапс – озимая пшеница – кукуруза на силос – горох – озимая пшеница – яровой рапс (сахарная свекла) – ячмень с подсевом многолетних трав; 2) многолетние травы – озимая пшеница – яровой рапс – кукуруза на зерно – горох – кукуруза на силос -озимая пшеница – сахарная свекла -ячмень с подсевом многолетних трав [1]. Одновременно необходимо про-

водить борьбу с сорняками из семейств маревых и капустных.

Посевы сахарной свеклы и рапса целесообразно чередовать с «враждебными» к свекловичной нематоде культурами (пшеница, ячмень, рожь, кукуруза, клевер, картофель, горох, люцерна и др.). Корневые выделения этих культур стимулируют отрожде-ние личинок нематоды из цист, однако дальнейшего их развития не происходит, и они погибают. Такой прием позволяет снизить численность паразита в почве на 30-40 %.

Важную роль в защите от свекловичной нематоды имеет краткосрочное выращивание «провокационных» посевов капустных культур (горчица, масличная редька), которые высевают в севообороте после уборки гороха, озимой пшеницы и других зерновых культур. Посев проводят в августе-сентябре, после окончания вегетации, через 40-45 суток растения скашивают и перепахивают. Вышедшие из цист личинки проникают в корни капустных культур и погибают во время перепахивания. Эффективность такого приема составляет 50-60 %. Кроме капустных ультур, в качестве «провокационных» можно также сеять вику яровую, горох, люпин, подсолнечник, гречиху, клевер [3, 4, 5].

Рекомендуется выращивать устойчивые к свекловичной нематоде сорта редьки масличной и горчицы желтой, которые можно использовать и в качестве «провокационных» посевов.

Также аграриям следует обратить особое внимание на потери семян при уборке урожая рапса, которые в отдельных случаях достигают 300 кг/га и более. Ведь самую серьезную опасность представляет размножение нематоды на падалице рапса. Обмолот растений приходится на июнь-июль, когда погодные условия наиболее оптимальны для развития паразита и численность его резко возрастает. Поэтому через 3-4 недели после уборки урожая проводят механическое измельчение почвы (культивирование или

дискование в два следа) для уничтожения отросших после обмолота растений рапса, или применяют гербициды глифосатной группы [5].

Своевременное выявление свекловичной нематоды на полях и применение интегрированной системы защиты посевов от нее позволят существенно ограничить распространение паразита, снизить его вредоносность и гарантировать получение высокого урожая рапса.

1. Бардн Я.Б. Ртак: вщ ^вби – до пере-робки – К.: Св^, 2000, 106 с.

2. Буряки цукровг Методи визначення шкщливост буряковоУ нематоди: ДСТУ 6057:2008. – [Чинний вщ 2010-01-01].-К.: Держспоживстандарт УкраУни, 2010, 7 с.- (Нацюнальний стандарт УкраУни).

3. Бурякова нематода / [Л.1. ЛЫник, В.Т. Саблук, А.Г. Бабич, В.М. Шарм].- К.: Дума, 1995, 95 с.

4. Деккер Х. Нематоды растений и борьба с ними. – М.: Колос, 1972, 444 с.

5. Ро1’к М.В. и др. Ризики вирощування ртаку i кукурудзи у бурякових авозм^ нах// Пропози^я, 2007, № 11, с. 86-92.

6. СГарьова Д.Д. и др. Вплив буряковоУ нематоди (Heterodera schachtii Schmidt) на розвиток хвороб цукрових буряюв // Захист i карантин рослин: мiжвiдомчий те-матичний науковий збiрник, 2008, вип. 53, с. 174-180.

7. Сгарьова Д.Д. и др. Поширення буряковоУ нематоди (Heterodera schachtii) у виробничих поавах цукрових буряюв в Укра’Унг В сб. Науковi основи стабгтзацп виробництва продукцп рослинництва. -Харюв, 1999, с. 442-443.

Аннотация. Рассмотрены вопросы распространения и вредоносности свекловичной нематоды в посевах рапса, а также приведена интегрированная система защиты этой культуры от гетероде-роза.

Ключевые слова. Свекловичная нематода, рапс, интегрированная система защиты.

Abstract. The questions of distribution and harmfulness of beet cyst nematode are considered of rape, and also the integrated system of protection of this culture from Heterodera schachtii is resulted.

Keywords. Beet cyst nematode, rape, the integrated system of protection.

Свекловичная нематода – тайный вредитель на сельскохозяйственных полях

Семейство нематод – это опасные паразиты сельскохозяйственных культур. Они провоцируют возникновение болезней сахарной свеклы. Одним из наиболее распространенных является гетеродероз. У пораженных растений наблюдается замедления роста корнеплода, вялость, полная гибель культуры. Свекловичная нематода причиняет ощутимый ущерб сельскому хозяйству. Представители этого семейства встречаются повсюду. Кроме собственного негативного воздействия они провоцируют появление вирусных и бактериологических инфекций.

Морфология паразита

Тело круглых червей покрыто гладкой или кольчатой кутикулой. У них отсутствует кровеносная и дыхательная система. У свекловичной нематоды наблюдается выраженный половой диморфизм:

Самка

Размер самки – длина 0,8-1,3 мм, ширина 0,2-0,8 мм. У нее тело лимоновидной формы. На начальном этапе жизнь самка белого цвета, затем становится желтой и коричневой. Голова маленькая, шея короткая, расширяющаяся у основания. Головной конус меньше вульварного. У нематоды есть желатинообразный яйцевой мешок. В нем находится большая часть яиц. Внутри тела расположены длинные закрученные яичники. Наружная кутикула самки покрыта множеством бороздок.

Самец

Мужские особи имеют длину 1-1,3 мм. У него прозрачное удлиненное тело. С передней стороны присутствует небольшой выступ, на котором расположено ротовое отверстие. Изо рта червя выглядывает шипик. На заднем конце находятся две иголочки, которые втягиваются в клоаку. Этот орган используется при спаривании. Продолжительность жизни самца около месяца, он погибает после оплодотворения самки.

Информация. Впервые нематоды были найдены на корнях сахарной свеклы. Их обнаружил ботаник Шахт. Этот вид был назван в честь ученого Heterodera Schachtii.

В своем развитии паразиты проходят несколько стадий:

• яйцо бочковидной формы, размер 0,1 мм;
• циста – оболочка отмершей самки, наполненная яйцами и личинками первого возраста;
• личинки второго-четвертого возраста;
• взрослые особи.

В любой почве находятся коричневые цисты нематод, в которых ждут своего часа сотни паразитов. Когда поблизости оказывается корень сахарной свеклы, личинки улавливают выделяемые им вещества и приходят в движение. Они прогрызают оболочку цисты и устремляются к растению. С помощью стилета личинка пробуравливает поверхность корня. Внутри растения она передвигается, растворяя клетки особыми ферментами. Паразит целенаправленно подбирается к каналам транспортировки питательных веществ. С помощью выделяемых секретов личинка изменяет структуру клеток корня сахарной свеклы, делая его наиболее приспособленным для ее питания. При множественном поражении потомством нематод свекла теряет большое количество питательных веществ.

Поевшие личинки начинают развиваться в мужские и женские особи. Все процессы линьки проходят внутри одной раздувшейся оболочки. Только по достижению стадии имаго мужские особи ее покидают. Они выходят из овоща в почву. Самцы больше не питаются. Самки не покидают корень, она постоянно питаются и растут. После нескольких линек они значительно увеличиваются в размерах и спиной разрывают оболочку свеклы. Тело самки приобретает форму лимона.

Внимание. Взрослые женские особи заметны на корнях сахарной свеклы без оптического увеличения. Они выглядят как белые комочки.

Зона распространения свекловичной нематоды охватывает всю Европу, Россию, они встречаются на полях Северной Америки и Австралии. Круглые черви вида Heterodera Schachtii расселились во всех районах мира с умеренным климатом.

Размножение нематоды

Круглые черви ведут скрытный и малоподвижный образ жизни, но быстро размножаются. Самки выделяют феромоны для привлечения самцов. Мужские особи, находящиеся в почве, подползают к самке. Специальным органом спукулой они вводят в нее сперматозоиды. После спаривания начинается процесс формирования яиц. Одна самка способна отложить 200-300 яиц. В этот период она питается особенно интенсивно. Часть яиц откладывается в яйцевой мешок. Личинки из них появляются в скором времени. Самка умирает и превращается в прочную коричневую цисту.

При благоприятных условиях свекловичная нематода производит несколько поколений. Развитие одной генерации занимает один-два месяца. Наиболее подходящей для нематод является температура в 25-30 0 . Личинка второго возраста, проникнув в корнеплод, делает ходы на 1-2 см, затем приступает к питанию. На этой стадии они не имеют половых различий. Потомство покидает цисту при установившейся температуре 10 0 . Скорость их передвижения зависит от структуры и влажности почвы. Не все личинки покидают цисту, около 50% остается зимовать под защитой твердой оболочки. Они приступают к кормлению следующей весной.

Внимание. В Центральных района России в течение вегетационного периода сменяется 4-5 поколений нематод, в Нечерноземье 2-3.

Присутствие в цикле развития фазы цисты обеспечивает выживание большому количеству потомства. Их пассивное расселение происходит с зараженным семенным материалом, при механической обработке почвы, с помощью ветра и потоков воды. На полях массовое размножение свекловичной нематоды происходит вследствие не соблюдения рекомендованного чередования севооборота.

Внимание. В пределах цисты паразиты защищены от хищников и неблагоприятных условий. Они способны сохранять жизнеспособность от 1 года до 10 лет.

Вредоносность нематод

Свекловичная нематода считается причиной «свеклоутомления» почвы. Их воздействие не всегда обнаруживается. В некоторых случаях ухудшение состояния культуры приписывают чрезмерной влажности или засухе, а также действию гербецидов. Высокая концентрация паразитов приводит к тому, что 70% овощей остаются недоразвитыми, даже при своевременной подкормке. Урожайность на таких полях сокращается в 2-3 раза от плановых показателей. В поврежденном корнеплоде снижается количество сахара.

Внимание. Если количество нематод превышает экономический порог вредности, то на таком поле нельзя сеять свеклу. Стоит отказаться от посадки других культу, на которых паразитируют черви – рапс, редьку, горчицу.

Распространение паразитов происходит очагами. Первым признаком поражения является вялость листьев в солнечный день. Крайние листья начинают желтеть и вскоре отмирают. Нападение на посевы происходит на ранней стадии развития сахарной свеклы. На этом этапе культура особенно уязвима. Ее рост замедляется, появляется множество дополнительных корешков, вызывая бородатость свеклы. На дополнительных ответвлениях, возникших в местах кормления вредителя, сидят самки и цисты.

Болезнь культуры, вызванная свекловичной цистообразующей нематодой, называется гетеродероз. Наибольшую опасность она представляет во время засухи. Патологическое воздействие личинок создается с помощью пищеварительных ферментов, вводимых в структуру растения. Истощенные увядающие посевы в очаге заражения часто поражаются грибками и гнилями. Вредоносность нематоды зависит от ее количества в почве. Высокий уровень угрозы, при котором необходимо применение химических препаратов, составляет 200 личинок на 100 см 3 земли.

Галловые нематоды на свекле образуются редко. Внешне появление паразитирующего организма совершенно незаметно. Ботва культуры остается зеленой. В подземной части вокруг центрального корня на боковых отростках формируется множество галл, в которых находятся черви. Через дополнительные кори они забирают питательные вещества у корнеплода. Свекла отстает в развитии, теряет товарный вид, плохо хранится.

После уборки урожая на остатках корня в почве остается множество цист с личинками. Они готовы продолжить заражение при следующем посеве.

Способы борьбы с нематодой

Микроскопические размеры вредителя, замедленное проявление признаков его присутствия и быстрое размножение затрудняют защиту сахарной свеклы. Чтобы грамотно организовать комплекс мер по уничтожению паразита, необходимо провести мониторинг. Для этого осень, после уборки свеклы проводится взятие проб грунта. Образцы берутся по двум диагоналям участка, на глубину до 20 см. Пробы отправляют в лабораторию, где с помощью микроскопа подсчитывают количество цист и личинок в них.

Совет. Бороться с нематодой на частном участке помогают бархатцы. Корневая система этих цветов отпугивает личинок паразита. Вредители избегают участков, где растут бархатцы.

К мерам борьбы относятся:

1. Высокой эффективностью обладает метод севооборота с включением культур, не поражаемых нематодами. К ним относятся кукуруза, ячмень, пшеница, клевер. Сахарную свеклу на зараженном поле высаживают не ранее чем через 4-5 лет. Для полного обеззараживания потребуется до 9 севооборотов. В течение этого времени необходимо чередовать посевы злаковых и бобовых культур.
2. Необходимо удалять сорняки, особое внимание стоит уделять растениям семейства маревых и крестоцветных. Нематоды способны питаться на них при отсутствии основного хозяина.
3. Поля сахарной свеклы окапываются канавами, на дно которых насыпается известь.
4. Проводится обеззараживание отходов при переработке свеклы.
5. Посадочный материал, механизмы и почва протравливаются нематицидами системного действия. Препараты вносятся после уборки урожая или весной, за месяц до посадки.